Три роки тому у Львові за ініціативою групи депутатів обласної ради, істориків, юристів, громадських діячів було створено Благодійний фонд “Україна-Русь”. Назва Фонду говорить сама за себе. Адже, одним з основних завдань для Фонду було визначено – сприяти в дослідженні і популяризації минулого українських історичних земель. А з метою оперативного донесення до громадськості результатів таких досліджень і їх кращого засвоєння у суспільстві Фондом було обрано графічно-конспективну форму подання матеріалів у вигляді різноманітних науково-популярних мап (карт), брошур тощо. Часто для підготовки таких видань Фонд залучає науковців, вчених з інших установ.

Мова йде про тих людей, які складають за національністю більшість суспільства в Україні, мова про етнічних українців, які так і не спромоглися, як не прикро і боляче, скинути з себе ярмо байдужості, позбутися вад національного характеру, щоб так, як люди в інших країнах, стати господарем на своїй, а не на чужій землі, демонструючи готовність до самостійного життя. Ту готовність, про відсутність якої писав С.Петлюра ще в 1925 році, зокрема, в листі до Ю.Гуменюка, згадуючи чисельні факти нехтування українцями справи національного відродження, які “ на декого…справляли таке враження, що взагалі “з нас людей не буде” і що взагалі справа з українською державністю безнадійна.”(С.Петлюра ,Ст атті, Київ, 1993 рік, видавництво художньої літератури “Дніпро”)

Чи зможемо ми цього разу втриматися на межі? Як і в 2004 році знову виникає питання цілісності країни. Але якщо вірно вибрати ворога, як казав сволота Геббельс, то тоді можна ще повоювати за позитивну перспективу. Наші вороги не донецькі, і не галичани. Наші вороги – олігархічно-владний клас і ті, хто залишається на його боці.

Сьогодні наступ на українську історію набуває рис небаченого явища. На цей раз, історичні дивацтва надрукувала газета «Кур’єр Галіцийскі». Маємо на увазі статтю Юрія Смірнова під назвою «Українці хочуть поставити пам’ятник польському ксьондзові». У цій статті йдеться про те, що жителі с.Тишківці хочуть збудувати пам’ятник своєму землякові видатному вірменському релігійному і громадському діячеві о.Дионізію Кастановичу, натомість автор зробив о.Кастановича поляком вірменського походження.

Пропонуємо Вашій увазі відповіді на актуальні запитання відомого юриста Віталія КРЮКОВА

Багатьох українців наразі турбує одне запитання: чому українська нація, терплячи величезне національне приниження, шалений економічний визиск, маючи абсолютну законодавчу беззахисність, постійні репресії проти патріотів, терпить цей окупаційний режим і не повстає проти нього. На акції протесту приходить 50-100 чоловік, і це в Києві! Притому, що рейтинг правлячого режиму стрімко падає, соцопитування стверджують про наявність в країні стійкої революційної ситуації, рішучі заяви роблять політики, а народ мовчить. Чому?

Підступний ворог підкрадається непомітно. Він декларує лиш те, що насправді не є ворогом ані вам, ані мені, лише хоче прибрати те, що нібито вже нікому не потрібно. Для цього не шкодує жодних зусиль, ладен вдатися до будь-якої брехні. Мета в нього одна – знищити Україну як незалежну державу. Що вийде в результаті, наразі для нього не важливо. Головне, аби вже зараз Україна асоціювалася щонайменше із якимось невдалим проектом, а краще – із проявом зла, врятувати від якого багатомільйонний народ може лише Московська імперія.

Для життєспроможності системи – від малої спільноти до великої нації – потрібна здатність до концентрації зусиль. Це коли всі діють в одному напрямку, заради спільної мети. Така здатність до концентрації досягається духовною та організаційною єдністю системи.

Єдиний легальний спосіб змінити владу в Україні – через вибори. Однак режим Януковича не віддасть добровільно свою владу. Показовий приклад – вибори міського голови Харкова, коли переміг один кандидат, а став міським головою – інший. Тому для захисту результату виборів потрібне проведення мирної революції. Власне, вибори зроблять цю революцію легітимною. Однак все не повинне закінчитись банальною зміною прізвищ. Як я вже зазначав, після Януковича потрібно проголошувати нову українську державу у кордонах нинішньої України. Бо на нинішній державі лежить занадто великий баласт негативу, втрати довіри, злочинів.

Не виплатили нам усю зарплату за лютий. Телефоную я «куди слід» і запитую, що це за неподобство. А мені відповідають: реформи «Сабачника». Кого, кого? – запитую. – Та міністра освіти нашого дорогого. Ви хіба не знаєте, як його називають?