Прогнозування в українській політиці – річ невдячна. Непередбачуваність стала однією з характерних ознак політикуму. Однак спроба прогнозу інколи потрібна не для того, щоб змоделювати майбутнє, а для того, щоб змінити сьогодення. Люди розуміють цінність того, що мають, лише втративши його. Потім шкодують, але вже пізно.

Колись, ще юнаком, я читав спогади одного січовика про те, як українці втратили державність на початку 20-го століття. "Причини нашої програної" – називались мемуари. Автор з болем розповідав, як українці, патріоти-державники, через свої фатальні помилки фактично долучились до втрати державності. Потім були репресії, Голодомор. А лідери українського визвольного руху змушені були імігрувати. І там, в далекому Парижі, безсило спостерігати за трагедією власного народу. Когось і там знайшла ворожа куля, хтось помер в злиднях і безнадії, ще і ще раз з розпачем аналізуючи "причини нашої програної". Пафос тут не зайвий. Йдеться про надто важливі речі.

Чи доречні аналогії з сьогоднішним днем? На моє переконання, історія циклічна, в тому числі й українська історія. Свого часу голова українського уряду Винниченко розпустив українську армію стверджуючи, що нам нема необхідності озброюватись, адже наші "брати росіяни" теж соціалісти і ніколи не піднімуть зброї проти України. Подивіться на фінансування української армії сьогоднішнім урядом, проаналізуйте справжні причини відставки міністра оборони.В результаті, коли прийшли червоні війська Муравйова, Україна не мала достатньо сил чинити опір. Чим більшовицька навала відрізнялась від російського вторгнення в Грузію минулого року? Тільки рівнем технічного оснащення.

Пригадайте, як Махно поставив свої полки під червоні стяги, виступивши фактично проти української влади. Як Коновалець повів своїх січовиків проти Скоропадського. Обоє потім шкодували, але було вже пізно.

Пригадаєм давнішу історію, коли козацькі старшини в боротьбі за гетьманську булаву їхали до московських царів за підтримкою. Хіба не нагадує все це сучасний український політикум? Хіба не є це прикладом до переосмислення сучасних українських реалій?

Питання лише в тому, як ми оцінюємо сьогоднішню ситуацію в Україні. Можна бачити загрозу в економічній кризі, можна бачити загрозу демократії, можна остерігатись пониження соціальних стандартів громадян. Усі ці загрози звичайно існують. Але вони означають лише певний спектр проблеми, але не загрозу комплексну. А комплексна загроза полягає в можливості втрати Україною свого суверенітету. Повністю або частково. Передовиці західних газет рясніють заголовками про можливість втрати Україною незалежності. Але не українських газет. Навпаки, провідні політики намагаються нас переконати в тому, що тему зовнішньої політики і зовнішної загрози взагалі треба винести за дужки політичної дискусиї, бо це, мовляв, розколює українське суспільство.

Найстрашніша вигадка диявола полягає в тому, щоб переконати усіх, що його не існує.

Експерти провідних країн стверджують, що сьогодні супроти України політичне керівництво Російської Федерації веде повномасштабну війну. Війну енергетичну, економічну, інформаційну, дипломатичну і, зрештою, політичну. Завдання – тотальний контроль над зовнішньою і внутрішньою політикою нашої держави. За визначенням Горбуліна, сьогодні в Кремлі оголошений повномасштабний похід на Київ. Хто спроможний, хто здатний з українських політиків чинити їм опір? Не треба надто мудрувати. Російські керівники самі чітко і однозначно дають відповідь на це питання. І останнє звернення президента Росії Медвєдєва є цьому яскравим підтвердженням. Ющенко – ворог №1 для Кремля. І вони докладають усіх зусиль, щоб знищити його. Не вдалося фізично – намагаються знищити політично.

Величезна пропагандивна машина вже кілька років працює на це завдання. Їхня цільова аудиторія – українські громадяни. Незалежно від регіону проживання. Для кожної категорії свій, добре продуманий, спецпроект. І їхня пропаганда дає результат. Вдале підкреслення і роздмухування реальних помилок Українського Президента, маніпуляція фактами, залучення на свій бік все більшої і більшої кількості українських політиків досягають мети. Один за одним все більше українців стають свідомими або несвідомими носіями їхніх піар-технологій.

Ключове завдання полягає в тому, щоб переконати, навіть прихильників, що Ющенко непрохідний І на президентських виборах вивести в другий тур двох однаково лояльних до Кремля кандидатів в Президенти. Організувати таку собі потішну гру для українців між лояльним до Медвєдєва Януковичем і лояльною до Путіна Тимошенко. Вибори без вибору. Безпрограшну лотерею для Кремля. Де внутрішньо-політичну шахову партію між Путіним і Медвєдєвим на тему, хто ж в Росії головніший, розіграють в Україні. Нам же відведена роль пішаків, маріонеток великих гравців.

Що ж буде, якщо їхній план реалізується? Якою буде Україна без Ющенка? Чи буде кому в Україні тримати удар під час чергової "газової атаки" Кремля? Чи буде кому відстояти українську ГТС? Чи буде кому полетіти, незважаючи на бомбардування, в столицю непокірної держави, яка стане черговою жертвою "геостратегічної концепції" Кремля, щоб продемонструвати їм підтримку?

Чибудекомупроявитиполітичнуволюдлязаборониантиукраїнськихорганізацій, фінансованихзРосії, чи вислатидипломатів-шпигунів, якіфінансуютьціорганізації? Чи буде кому відстояти зовнішнє тестування українською мовою? Чи буде кому говорити про українську історію, будувати боєздатну українську армію, національну безпеку, наполегливо проводити євроатлантичну інтеграцію України?

І цей перелік можна продовжувати. І відповідь на ці питання доволі передбачувана. Тож давайте себе спитаєм СЬОГОДНІ, а не через рік: чи хочемо ми жити в Україні без Ющенка?

Сьогодні усе залежить від нас. Від активності і стійкості кожного з нас. Не треба жалітись, що не працюють штаби. Нехай кожен з нас стане керівником штабу в своєму будинку чи на своїй вулиці. Не чекайте розпоряджень. В 2009 році ми поїхали на Майдан не чекаючи розпоряджень. Якщо Вам важко переконати сусіда в перевагах “бікамералізму” – не переконуйте. Говоріть з ним про Україну, а не про політику. Надто висока ціна питання. На цих президентських виборах. Тут важливим є вміння відкинути другорядне і думати про головне. В 2004 році ми обрали Ющенка серцем. В 2010 ми оберем Ющенка і серцем і розумом. Ми сьогодні повинні зробити все, щоб в 2010 році не опинитися в Україні без Ющенка.

http://www.ukrpohliad.org/

Джерело: Андрій Парубій – народний депутат України від Блоку “НУНС”.