Андрій Парубій: Захистити державу!

Напередодні президентських виборів, коли кожен з нас вирішує за кого з кандидатів зробити свій вибір, слід чітко визначити, які повноваження має нині Президент України.

У суспільній свідомості, з часів Л.Кучми, стійко закріпився стереотип, що Президент відповідальний за усі сфери життя держави. Проте після конституційної реформи 2004 року повноваження глави держави суттєво обмежені, чітко регламентовані. Не усвідомивши цього, нам буде важко зробити правильний і виважений вибір. Ключовими сферами компетенції глави держави, згідно Конституції, з поміж інших, є національна безпека і оборона та зовнішні відносини. Стаття 106 Конституції передбачає, що саме Президент України забезпечує державну незалежність і національну безпеку та здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави.

Сьогодні ці питання є основними в утвердженні і розвитку Української держави. Адже протягом 18 років становлення державності Україна є об’єктом інформаційної, економічної та політичної агресії з боку Росії, яка ніяк не може змиритись з намаганнями українців творити власне державне життя. Внутрішня політика України нерозривно пов’язана з цим фактором і закривати на це очі немає права жоден відповідальний політик.

Отже для свого вибору нам слід розглядати кандидатів у президенти власне під цим кутом зору. Необхідно проаналізувати, яку оборонну, безпекову доктрину нам пропонують основні кандидати в президенти, знати їхню концепцію зовнішньої політики. Парадоксально, але більшість кандидатів у президенти старанно уникають власне тих тем, які завтра, теоретично, мають стати ключовими у їхній діяльності. Більш того, віце-спікер парламенту, соратник Юлії Тимошенко, Микола Томенко взагалі пропонує вилучити з громадського життя дискусії про зовнішню політику напередодні президентських виборів. Бо це, мовляв, призводить до розколу в суспільстві. Цікаво, чи став би віце-спікер лікуватись в лікаря, не знаючи, чи має той медичну освіту?

Отже, давайте проаналізуємо, яку концепцію зовнішньої політики нам пропонують основні кандидати у Президенти України.

Віктор Янукович і його політична сила відомі, повною відсутністю такої концепції. У 2003 році Партія Регіонів голосувала за законопроект, у якому визначається євроатлантична інтеграція України як ключовий напрям зовнішньої політики. У 2008 році місяцями Партія Регіонів блокує трибуну Парламенту з метою не допустити підписання Україною Плану дій щодо членства в НАТО. В публічних виступах Янукович робить наголос на поліпшенні відносин з Російською Федерацією. Разом з тим жодної вимоги до російської сторони стосовно активізації процесу демаркації кордону, визначення лінії кордону в Чорному і Азовському морях, Керченській протоці між Україною і Росією. Беззастережна підтримка збройної агресії російської армії в Грузії. Скандальна обіцянка визнати незалежність Південної Осетії і Абхазії.

Такі дії не лише підривають імідж України, а й є прямою загрозою територіальної цілісності країни. Порушуючи міжнародні угоди про непорушність територіальної цілісності інших держав, провокується аналогічна політика і щодо України. В цілому складається враження, що кандидат в президенти Янукович керується у своїй діяльності пріоритетами зовнішньої політики Російської Федерації, а не України.

Схожою є зовнішньополітична доктрина і в іншого кандидата в Президенти – Юлії Тимошенко. Жодних чітких орієнтирів і безліч інтриг. Спочатку політична сила Тимошенко намагалась інтегруватись в Європейський політикум через Соціалістичний Інтернаціонал, сьогодні через Європейську Партію. Не так давно Тимошенко давала європейцям рецепт, як зупинити Росію, а рік тому, своїми діями не заперечувала збройному вторгненню Росії в Грузію. Жодного разу ми не почули від лідера впливової політичної сили про НАТО. Її бюджетна політика, як Прем’єр-міністра, фактично веде до знищення зовнішньополітичного відомства в Україні.

В цьогорічному проекті бюджету не передбачено навіть коштів на сплату внесків у міжнародні організації, членом яких є Україна, закриваються українські посольства. А минулорічне спільне голосування БЮТ і ПР за відставку міністра закордонних справ Володимира Огризка, на мою думку, стало остаточним підтвердженням спільної позиції цих політичних сил щодо зовнішньої політики. Це не національна, не державницька політика. Складається враження, що і ця політична сила реалізує в Україні зовнішню політику Російської Федерації. Політику, яка спрямована на те, щоб повернути Україну під тотальний вплив Кремля.

Але найголовніше: Президент України – це насамперед Головнокомандувач збройних сил України і відповідальний за національну безпеку і оборону держави. Не вдаючись в деталі, хіба можна уявити, що Янукович або Тимошенко, опікуючись цією сферою, будуть діяти в національних інтересах України? Спільно, скоординовано ці дві політичні сили працюють на дискредитацію і знищення Збройних сил України. Синхронне голосування за відставку міністра оборони є лише епізодом цієї політики.

Один з депутатів від БЮТ заявив у телеефірі: «Як тільки я чую слово «військовий», у мене виникає асоціація «краде». Тимошенко на виборах обіцяла негайно перевести українську армію на контрактну основу. Натомість за два роки її урядування фінансування Збройних Сил України урізане до катастрофічного рівня. Коштів не вистачає навіть на харчування і одяг для особового складу української армії. Політика Тимошенко і Януковича призвела до того, що Міністерство Оборони, в час зовнішніх ризиків, вже довший час обезголовлене, а Збройні Сили опинились на межі виживання. Хіба ці люди мають моральне право претендувати на звання Головнокомандувача Збройних Сил України?

Що ці політики зробили для забезпечення енергетичної безпеки нашої держави? Газова угода між Путіним і Тимошенко призвела до повного розбалансування цієї сфери і поступово веде Україну до втрати енергетичної незалежності. По суті на догоду Москві, всупереч Указам В.Ющенка, вперте небажання реалізації проекту «Одеса-Броди» лише підсилює цю політику.

Чи зможуть ці люди забезпечити інформаційну безпеку нашої держави? Чи навпаки – відкриють усі шлюзи для інформаційної агресії північного сусіда?

Чи забезпечать вони економічну безпеку? Чи навпаки – робитимуть все можливе, щоб стратегічні українські підприємства (Одеський припортовий завод, Укртелеком) опинились в руках державних російських компаній?

Зрештою, чи зможуть і схочуть дати відсіч мілітарній агресі, якщо підтримали або не мали мужності засудити подібну агресію стосовно Грузії? Чи будуть вони піднімати питання про виведення Чорноморського флоту Росії з України?Чи чинитимуть опір діяльності антиукраїнських організацій в Україні, фінансованій спецслужбами Росії?

Зрештою, важливим питанням державної безпеки є питання національної ідентичності, переосмислення власної історії, утвердження патріотизму.

Чи будуть Янукович або Тимошенко опікуватись цією проблемою? Вони вже заявили свою позицію, коли Партія Регіонів і Блок Юлії Тимошенко спільно голосували за введення другої державної мови для держслужбовців, за святкування 90-річчя Ленінського комсомолу та інші антиукраїнські дії.

Відповідь на ці питання кожен має дати сам для себе, визначаючи свій вибір. Вибір відповідальний. Бо від кожного з нас залежить, якою наша держава буде завтра. В якій державі будуть жити наші діти і внуки.

На моє ж глибоке переконання з усіх кандидатів у Президенти лише одна людина має чітке і принципове бачення як зовнішньої політики України, так і національної безпеки і оборони. Це – Віктор Ющенко.

З концепцією Ющенка можна погоджуватися або не погоджуватись, але ні в кого не виникає сумніву, що вона базується на національних інтересах України.Більше того, в цих сферах Президент України в останні роки здійснив вагомий прорив.Україна чітко стала на шлях європейського розвитку. Більшість наших громадян висловлюють підтримку Євроінтеграції. Ми вступили в Світову організацію торгівлі. Підписано ряд ключових угод щодо інтеграції України в ЄС. Ще п’ять років тому про це навіть не було мови. Україна отримала гарантії щодо вступу в Північноатлантичний альянс. Наша держава поступово, але впевнено здобуває статус регіонального лідера.

З ініціативи Президента Ющенка створено Балто-Чорноморсько-Каспійський енерготранзитний простір, учасники якого разом можуть встановлювати умови транзиту, компенсуючи таким чином диктат постачальників енергоносіїв. У Брюсселі отримано згоду країн ЄС на спільну модернізацію газотранспортної системи України. Є домовленість із потенційними постачальниками і споживачами каспійської нафти щодо запуску нафтопроводу «Одеса-Броди».

Президент усвідомлює, що Україна має потенціал для того, щоб стати регіональним лідером у східноєвропейському просторі. Тому зусилля зовнішньої політики спрямовані на посилення ролі ГУАМ та Організації Чорноморського економічного співробітництва, що відкриває для України нові геополітичні перспективи.

Віктор Ющенко послідовно і жорстко відстоює інтереси України зокрема у сфері забезпечення військової безпеки. Проведені серйозні реформи в армії, які відповідають стандартам НАТО.

Розроблена і реалізовується концепція реформування СБУ за європейським зразком. Українська спецслужба нарешті наповнена національним змістом. Викрито і заборонено ряд антиукраїнських організацій, фінансованих російськими спецслужбами.

Ненависть Президента і Прем’єра Російської Федерації до Ющенка, власне, і зумовлена тим, що Президент України змушує їх говорити з Україною як незалежною державою, а не своїм васалом. Він не дозволяє і не дозволить спілкуватися з Україною без розуміння того, що ми є суверенною країною, що не можуть бути предметом торгів наші національні інтереси. І повна національної гідності відповідь Ющенка на істеричне імперське послання Медвєдєва у серпні цього року є яскравим цьому прикладом.

Здобутки Президента у сфері гуманітарній, у сфері утвердження національної ідентичності, відновлення історичної пам’яті – тема окремої статті. Очевидно, ні у кого не виникає сумнівів: він єдиний з кандидатів у Президенти, хто підняв на належний рівень цю проблематику і дав розуміння суспільству, що без духовної і національної єдності неможливо гарантувати безпеку України.

17 січня ми будемо обирати не того чи іншого політика. Ми будемо обирати концепцію. Концепцію нашого майбутнього. І усвідомлення цього, на моє переконання, має бути ключовим у нашому виборі. Як зазначив Президент України, ми «або підемо вперед, або повернемось в колонію». 17 січня буде чергова битва за Україну, яка визначить долю нашої держави, кожного з нас, наших нащадків. І від кожного з нас залежить – буде це поразка під Полтавою, чи перемога під Конотопом…

Джерело: Андрій Парубій – народний депутат України від Блоку “НУНС”.

Коментарі закриті

Новини, новини україни, українські новини, новини в україні, останні новини, новини дня, новини україна, політика, партії та організації , вибори 2010, 17 січня