Запоріжські підводні човни

Мабуть, ще нiколи не було на Сiчi такої бурхливої козацької ради, як та, що вiдбулася в червнi 1600 року. Безупинно й голосно били литаври, скликаючи запорiзьке вiйсько на збори. На майданi клекотiло, немов на днiпрових порогах.
З усiх бокiв сунули на майдан козаки у волохатих чорних шапках з червоними верхами. Увесь майдан виглядав, немов буйне море, заквiтчане степовими маками.

Раду радили на кого йти вiйною. Змагалися двi групи запорожців. Одна група була за те, щоб іти на польських панiв, приборкати їхню сваволю над закрiпаченим народом, а друга домагалася морського походу на Туреччину, щоб визволити християнських бранцiв.

Нарештi кошовий отаман, який ввесь час нiби байдуже прислухався до того, що говорили запорожцi, махнув булавою, i розбурхана громада притихла.

– Панове товариство! – гукнув кошовий. – Як бачу, більшiсть козацької ради волiє морський похiд на Туреччину. Гаразд, спершу пiдемо на турка!

– На турка! – загуло на майданi, і тисячi шапок на знак згоди полетiли вгору.

– Завтра почнемо готуватись до морського походу,вiв далi кошовий. – Пам’ятайте, що вiд завтрашнього дня у нас воєнний закон, i борони Боже, щоб я побачив кого пiдхмеленого! Накажу такому всипати подвiйну пайку київ!

Наступного дня на Запорiзькiй Сiчi закипiла робота. Однi витягали чайки з води на берег, сушили їх i затикали клоччям щiлини мiж дошками, щоб не протiкала вода. Iншi варили смолу у великих казанах. Роздягненi по пояс запорожцi великими квачами смолили чайки.

Трохи далi, в затоцi серед густого очерету, працював гурт досвiдчених майстрiв пiд проводом кошового.

Тут творилося щось незвичайне: майстри перебудовували чайки, влаштовували в них подвiйне дно i робили в ньому стулки. Зверху чардак також закривали, а отвори на весла затягували шкiрою. Над чардаком здiймалася рура, крiзь яку надходило повiтря.

Під дно насипали піску. Під тягарем піску човен ховався під водою. Коли ж стулки вiдкривали, пiсок висипався у воду, човен ставав легший i випливав на поверхню.

Коли всi приготування до походу були закiнченi, запорожцi помолились у сiчовiй церквi i, посiдавши в чайки, рушили Днiпром до Чорного моря. До лиману доплили без пригод, але в лиманi великi хвилi почали гойдати човни.

Замiсть довгої та небезпечної плавби повз Кавказьке узбережжя кошовий вирiшив переплисти Чорне море впоперек і дiстатися до Синопу. З чайки, на якiй перебував кошовий, передано наказ:

– Виплисти у вiдкрите море i прямувати просто на пiвдень!

Запорiзька флотилiя випливла в море. Було видно тiльки небо i безкрає темне плесо води, в якому серед ночi нiби десь глибоко-глибоко гойдалися зорi.

По довгiй плавбi козацька флотилiя пiд заслоною темної ночi наблизилась до узбережжя Малої Азiї. З чайки кошового дано наказ:

– Зупинитись!

Рiвночасно наказано залогам пiдводних човнiв поволi й обережно пiдсуватись до берега.

Коротка нiч кiнчалась. Густий молочний туман оповив шпилi мiнаретiв, пристань Синопу i море.

Мiсто ще спало, i навколо панувала тиша. Сонний турецький вартовий з зусиллям вдивлявся в туман, але не мiг нiчого добачити на морi. Було спокiйно, тiльки якiсь колодки плавали сторчма, то поринаючи, то виринаючи з води…

“Дивно!.. Що це може бути? – думав вартовий. – Може, засурмити на тривогу? Але ж нiякої небезпеки немає… За фальшиву тривогу мене не тiльки засмiють, а й покарають”.

Тим часом колоди, погойдуючись на хвилях, поволi наближались до фортецi з високою вежею й грубими мурами.

Раптом вартовий здригнувся. Став протирати очi: чи це йому сниться, чи колоди справдi починають рости й пiдiйматись? Ось з води виринули якiсь дивнi подовгастi скринi. В одну мить розкрилися їх стулки i переляканий вартовий побачив запорожцiв.

– Напад! – несамовито заверещав вiн i намiрився бiгти, але не встиг ступити й кроку, як чиїсь мiцнi руки схопили його за горло.

Запорожцi-пiдводники кинулися до брами, роззброїли варту і вдерлися до фортеці. Рiвночасно частина запорожцiв знайшла льох, в якому перебували пiд замком невiльники з України й iнших земель.

Заскоченi зненацька, турки не чинили спротиву i здавалися в полон. Трохи довше тривала боротьба на галерах. Турецькi залоги запекло вiдбивалися вiд запорожцiв. Козаки, пiдпливши з моря на чайках, мов тi мурашки, облiпили кораблi й голiруч, без драбин, видряпувались на чардаки. По кількох годинах завзятої боротьби козаки перебили залоги й визволили бранцiв, що, закутi в кайдани, довгими рядами сидiли при веслах.

Забравши з собою визволених бранцiв та завантаживши турецькi галери здобутим добром, переможцi посiдали в чайки. Запорiзька флотилiя залишила мiсто і виплила у вiдкрите море – на пiвнiч – в Україну.

Джерело: Народний Оглядач

Коментарі закриті

Новини, новини україни, українські новини, новини в україні, останні новини, новини дня, новини україна, політика, партії та організації , вибори 2010, 17 січня