Ні стабільності, ні реформ

Микола Янович Азаров «відкрили другий пакет». Нещодавно він прилюдно заявив, ніби не думав, що не вдасться виконати передвиборчі обіцянки Януковича. Поки що йшлося про невиконання обіцянки не підвищувати тарифи на газ та комунальні послуги для населення. Утім, вже очевидно, що прем’єр починає каятися, що і передбачається приписами «другого пакету».

Для тих, хто не пам’ятає, нагадаємо стару байку про поганого чиновника. Ставши на пост, він відкриває «перший пакет», у якому написано, що в усіх бідах потрібно звинувачувати попередників. Азаров так і робив протягом кількох місяців перебування на найвищій урядовій посаді, не забуваючи згадувати «незлим тихим словом» Тимошенко. «Другий пакет» – покаяння – за тією ж байкою є способом відтягнути свій кар’єрний крах. Мовляв, винен – виправлюся. Але за цим кроком має слідувати відкриття «третього пакету» – потрібно буде нагально підготувати такі ж «три пакети» для наступників.

Каятися Азарову є в чому. І справа навіть не в тому, що не вдалося уникнути подорожчання газу. За цією неприємністю, вочевидь, послідують інші. Скажімо, вже сьогодні міністр аграрної політики Микола Присяжнюк заявив, що не виключає можливості подорожчання хліба із зерна нового врожаю. А це – вірний сигнал стосовно того, що хліб, а за ним і всі інші продукти, таки подорожчає. При чому, тепер українці їстимуть значно гірших хліб. Кілька днів тому уряд Азарова зініціював пониження вимог стандартів щодо зерна, з якого той хліб випікається, бо збіжжя цьогорічного врожаю надто неякісне. Отож, українці, їстимете тепер не тільки гірший продукт, але й дорожчий.

Та й ці біди видавалися б дрібничками, якби провальна політика влади Януковича-Азарова не спостерігалася, так би мовити, на усьому фронті їх діяльності.

Свого часу Тимошенко більше року розповідала громадянам, наскільки серйозно вдарила світова криза по українській економіці. Насправді її тези виглядали нісенітницею. Бо, по-перше, світова криза закінчилася задовго до президентських виборів. По-друге, криза мала фінансово-біржовий характер і відзначалася відтоком капіталів саме із бірж, котрих в Україні, якщо не зважати на оту дріботу, яка не має жодного серйозного впливу на відсталу економіку держави, ніколи не було. Після початку отієї світової кризи в Україні різко подешевшала національна валюта, ми отримали здоровенний кредит від МВФ на стабілізацію, і одного цього мало би вистачити, щоби кризи громадяни нашої країни не помітили. Та Тимошенко продовжувала рюмсати й нічого не робила, вводячи в оману виборців. Вони, у свою чергу, відплатили їй належно – на президентських виборах не віддали за неї переважної більшості голосів, хоч саме вона, а не Янукович, асоціювалася із популярними в Україні ідеями євроінтеграції, свободи та демократії. Тепер, як не дивно за цим спостерігати, точнісінько таку ж поведінку ми бачимо у владі, яку представляють Янукович та Азаров.

За півроку царювання жодної стабільності та розвитку не спостерігається. Натомість виборців намагаються заколихати порослими густим мохом методами, які не вдавалося ефективно використовувати навіть у совковому Радянському Союзі. А саме, влада демонструє жахливі розбіжності між словом та ділом, коли говорить про якийсь уявний розвиток економіки, але звичайна людина бачить лише жахливе безробіття та бідність, зростаючі ціни та ганебно низькі зарплати; коли влада навіть сама заплутується у політичних векторах, заявляючи про таку собі євроінтеграцію з Росією, здаючи сусідам усе, що стосується добробуту і незалежності України; нарешті, коли влада крок за кроком відбирає права і свободи у громадян.

Вочевидь, совковий вектор «розвитку» Януковича-Азарова мав би шанс на успіх в Україні, якби вони принаймні дотримувалися постулатів своїх наставників – Путіна та Медведєва. Ті спочатку давали народові кусень хліба, а лише тоді забирали свободу. А ці хочуть нічого не дати, але все відібрати?! Напевно, такий сценарій не сприйняли б навіть у Росії, де традиції свободи та демократії ніколи не було. В Україні ж живуть дещо інші люди, якщо, звісно, не зважати на кілька мільйонів манкуртів, котрі щиро вважають себе частиною так званого «русского міра». Отож, варто було би сподіватися, що принаймні наступні вибори до місцевих рад приберуть звідти Партію Регіонів. Але чи реальні такі сподівання?

Джерело: Народний Оглядач

Коментарі закриті

Новини, новини україни, українські новини, новини в україні, останні новини, новини дня, новини україна, політика, партії та організації , вибори 2010, 17 січня