Влада, що звинувачує спекулянтів, схожа на божевільних

Мене нудить, коли я чую від високопоставлених представників влади заяви про те, що у котромусь із численних подорожчань чи дефіцитів, які виникають раптово, винні якісь там спекулянти. Від таких заяв аж смердить совковою ментальністю. Насправді вони є неприродною сумішшю відвертої брехні, котрою постійно годують громадськість, та не здатності чиновників сприймати правила ринкової економіки, за якими має жити сучасне суспільство.
Навряд чи варто згадувати всі випадки, коли міністри, прем’єр-міністри та навіть президенти звинувачували спекулянтів в усіх гріхах. Так відбувається доволі часто і в Україні, і в Росії, і в більшості колишніх республік СРСР. Ментальність людей, які полюбляють цю тему, однакова. Навряд чи вони самі вірять у те, що виголошують для мільйонів громадян. Скоріш, вони лише у тисячний раз намагаються використати стандартну популістську тезу, розраховану на ту частину населення, яка досі сама живе радянською ідеологією та мораллю. Це лише за комунії спекуляція вважалася кримінальним злочином. Адже спекуляція – скуповування та перепродаж товарів з метою наживи – так було написано у кримінальному кодексі СРСР. Інакше кажучи, сама ідеологія тієї злочинної держави передбачала, що громадянин не має права отримувати прибуток, а заодно – володіти приватною власністю, виявляти підприємницьку ініціативу, господарювати на власний розсуд тощо.

Коли нинішні можнавладці говорять, що у чомусь там винні спекулянти, вони фактично заперечують принципи ринкової економіки. Адже спекуляція, за визначенням, – це отримання доходу за рахунок різниці між цінами купівлі та продажу. Тобто, якщо спекулянти – погані люди, то поганими варто визнати всіх: торгівлю, яка купує дешевше, ніж продає, виробника, який накручує вартість на випущений товар, селянина, який сіє менше збіжжя, ніж збирає… Цей список можна продовжувати і продовжувати. Але пани міністри, звісно, хочуть казати, що мають на увазі дещо інше. Мовляв, хтось зловживає своїм становищем на ринку – він і є поганим спекулянтом. Але хто має таке становище? Хіба невідомо, що на найбільш прибуткових напрямках українського бізнесу сидять спонсори політичних партій, що перебувають при владі, родичі, куми, друзі депутатів і міністрів, словом, усе свої люди. Це й називається найбільш небезпечним проявом корупції у пострадянських країнах. Відтак, коли влада звинувачує у чомусь спекулянтів, вона говорить про „своїх”.

Інший аспект цього божевілля полягає ось у чому: за визначенням спекуляція відрізняється від інвестиції лише тим, що інвестиційна оборудка триває довше, ніж спекулятивна. Більше нічим! Наприклад, деякі вітчизняні джерела говорять, що спекуляція – це операція на ринку, яка триває до року. Все решта – інвестиції. А от у Сполучений Штатах – у найбільш успішній капіталістичній країні – спекулянтом вважають уже кожного, хто інвестує з надією отримати прибуток раніше, ніж за… 25 років! Отакої! За стандартами США українська економіка практично на сто відсотків складається зі спекулянтів. Тож, коли влада виступає проти спекулянтів, вона виступає проти економіки як такої. Можливо, саме тому ми досі так погано живемо та рахуємо копійки навіть у тих галузях, де маємо відчутну перевагу над більшістю інших країн світу (транзитний потенціал, сільське господарство тощо). А влада тим часом ганьбить спекулянтів та мало не на колінах повзає перед потенційними інвесторами, щоб ті вкдали до нашої економіки свої гроші. Це божевілля! Влада відкрито демонструє діаметрально протилежне ставлення до одних і тих же людей!

Проте, не хотілося би, щоб у читача склалося хибне враження, ніби ми тут хочемо вивести спекулянтів (по суті – підприємців) у ранг святих. Насправді історія знає немало періодів, коли вини наживалися на людській біді. Особливо це було помітно за часів так званого слаборозвинутого ліберального капіталізму десь у 19-му столітті, наприклад, у тих же США, Німеччині чи Франції. Це було можливо, коли:

– виробництво основних товарів споживання обмежене;

– держава в умовах класичного капіталізму ніяк не може вплинути на економіку та соціальну сферу, в результаті чого підприємці не несуть жодної відповідальності за монопольні змови, а також немає поняття мінімальних соціальних стандартів;

– розвиток суспільства настільки низький, що воно просто не здатне згенерувати достатню кількість людей, які готові зайнятися підприємництвом та вступити у конкуренцію з монополістами.

Фактично таких умов в Україні ніколи не було. І нинішні реалії лише віддалено можуть нагадувати таку ситуацію. Адже роль держави, не заважаючи на лібералізацію останніх двох десятиліть, залишається незрівнянно великою. Інакше кажучи, ми не страждаємо від надмірного лібералізму в економіці – нам його завжди лише бракувало.

Джерело: Народний Оглядач

Коментарі закриті

Новини, новини україни, українські новини, новини в україні, останні новини, новини дня, новини україна, політика, партії та організації , вибори 2010, 17 січня