Чому гривня – «молодша сестра» російського рубля?

Сьогодні виповнюється 14 років українській грошовій одиниці. 2-го вересня 1996-го року в обігу з’явилася готівкова гривня. Ось уже майже півтора десятиліття, незалежно від того, хто б не перебував при владі, керівники держави найвищого рангу не припиняють називати ту грошову реформу, що породила повноцінну національну грошову одиницю, чи не найбільшим досягненням економіки нашої держави. Але чи справді тут є чим пишатися?
Будьмо відверті, на власну грошову одиницю має право будь-яка держава. Абсолютна більшість країн, за винятком тих, хто вступає у валютні союзи (наприклад, держави Єврозони мають спільне євро), це право легко реалізують і все. Адже важливо не те, чи має країна власну валюту, а те, якої якості та валюта, а разом із нею – уся фінансова система національної економіки. Від цього напряму залежить, наскільки заможним буде суспільство, наскільки потужною – економіка тощо. Тож, спробуймо розібратися, чим у сучасному світі є гривня посеред інших валют?

Основними «чеснотами» кожної грошової одиниці є дві характеристики: конвертованість (спроможність обміняти національні гроші на будь-яку з основних світових валют у різних точках світу) та стабільність (відносно стабільне збереження вартості до інших основних валют протягом тривалого часу). Влада нерідко називає гривню стабільною та конвертованою. Але це – заяви для легковірних. Бо насправді якість української грошової одиниці не така висока, як про неї говорять. Гривня – це лише кращі гроші, ніж ті, якими українці користувалися протягом усього часу від 1-ї світової війни, або від 2-ї світової, якщо мова йде про західні області. Ми справді можемо порівнювати теперішні гроші із радянським карбованцем та українським купоно-карбованцем та робити висновок, що гривня – це щось неймовірне! Та, з іншого боку, ми також можемо порівняти гривню, наприклад, із євро та американським доларом чи навіть – російським рублем. Але тоді наша валюта виглядатиме не найкраще. Мало того, ми навіть матимемо підстави засумніватися, а чи насправді гривню можна назвати повноцінною валютою?

Фактично грошова реформа 1996-го року не вирішила основних проблем українських грошей. Замінюючи купоно-карбованець на гривню, держава, передусім, повинна була:

– забезпечити стабільність національної валюти на тривалий період;

– забезпечити постійне підвищення якості валюти;

– забезпечити надійний захист від підробок.

Більш-менш вдалося виконати лише третій із перелічених пунктів. Решта ж – під великим питанням.

Згадаймо, що іще з 1995-го року купоно-карбованець, що зробив усіх українців мультимільйонерами, набув відносної стабільності. Аж до заміни його на гривню він утримувався у так званому курсовому коридорі між 150 та 180 тис. крб. з 1 долар США. І коли ввели нові гроші, на них лише змінилася назва та поменшало нулів. Більше нічого. Українці, якщо розібратися, і зараз могли б розплачуватися мільйонними купюрами у купонах. Це, за великим рахунком, не має великого значення, адже гривня виявилася такою ж інфляційною валютою, як купоно-карбованець зразка 1995-1996-го років.

Якщо і можна говорити про стабільність гривні, то лише у середньостроковому часовому проміжку. Адже через два роки після запровадження гривня знецінилася з 1,8 до 5,5 грн. за долар США. Потім двічі були ревальвації, коли штучно збільшували її вартість (до 5,05 та 4,6 грн. за $1), а 2008- року гривня, дійшовши до рівня 10 грн. за долар, зрештою стабілізувалася в районі восьми. Немає ніякого сумніву, що подібні стрибки курсу національної валюти на нас очікують і в майбутньому. Бо така політика української влади, і питання лише в тому, коли станеться наступна девальвація чи несподівана ревальвація, що само по собі загалом для економіки іще гірше.

Гривню також не можна вважати вільноконвертованою. По-перше, обміняти її на інші валюти можна лише всередині країни. З гривнею ви не поїдете не тільки до США чи Німеччини, але й до сусідніх держав. По-друге, навіть можливість вільно обмінювати гривню всередині України не раз ставилася під сумнів. Колись, принаймні у великих містах, продати валюту можна було цілодобово мало не на кожному кроці. Тепер же – поки банку не позачиняються увечері. Чи мало рішень намагалася прийняти влада, щоб зменшити кількість обмінних пунктів? Чи не відчували ви дефіциту інших валют у кризові моменти, коли відбувалися курсові стрибки? Чи чули ви про висмоктану з пальця проблему – так звану доларизацію економіки? Ніхто достеменно не знає, що це означає, проте можна очікувати, що у боротьбі з тією уявною проблемою влада зробить такі «рішучі кроки», що купити за гривню долари чи євро можна буде лише на чорному ринку. Саме так, як це було з «дерев’яним» радянським карбованцем.

До речі, гривня зовсім не убезпечена від того, що вона у недалекій перспективі може деградувати до рівня радянського карбованця. Не вірите? Судіть самі: якщо уявити собі активну боротьбу влади із «доларизацією економіки», з одного боку, та втручання держави у ціноутворення, запровадження державного регулювання цін на всіх рівнях чи в основних галузях, то знадобиться максимум лише кілька років, щоб ми дійшли до порожніх полиць у магазинах, коли за гроші нічого купити. Відкриємо «таємницю»: якщо за гроші неможливо купити все, що заманеться, вони припиняють бути справжніми грішми і перетворюються на умовний платіжний засіб на зразок усе того ж радянського карбованця. Оскільки у нинішній коаліції Партія Регіонів і особливо – комуністи – яскраві прихильними державного регулювання, перспектива мати найближчими роками «дерев’яну» гривню не виглядає фантастичною.

Джерело: Народний Оглядач

Коментарі закриті

Новини, новини україни, українські новини, новини в україні, останні новини, новини дня, новини україна, політика, партії та організації , вибори 2010, 17 січня