Українська олігархія: відібрати все!

Влада демонстративно закручує гайки населенню та створює для себе й своїх любих друзів максимально комфортні умови. Любі друзі Януковича – так звані українські олігархи. Ми називаємо їх друзями тому, що насправді невідомо, хто з них ким керує.
То в період передвиборчої кампанії «найпотужніша» з усіх партій витрушує для себе гроші з так званого бізнесу, котрий в умовах української невільної економіки чесніше було б називати легалізованим дерибаном. То – навпаки: правляча партія разом з одвічними «захисниками трудящих», комуністами, всупереч своїм же гаслам починає так любити олігархів, що на їх користь приймає будь-які законопроекти, лиш би вони збагачували останніх.

Олігархія – скаже читач – всесильна. У ліберальному суспільстві ніхто ще її не зміг перемогти. Тому, мовляв, усі тепер й говорять про крах ліберальної ідеї. А ми не згідні. Бо, по-перше, коли це в Україні було ліберальне суспільство з отими ліберальними цінностями в головах основної маси народу? Ніколи! Якщо щось і було, то суцільна бутафорія. Тому ми й не вилазимо з кінця списку країн із найбільш складними умовами для ведення бізнесу. Тому й падаємо чимдалі нижче і нижче. А по-друге, хто це вигадав порівнювати українських сучасних олігархів із тими, про кого нам колись за комунії розповідали у школі?

Насправді різниця тут велика. Олігарх класичного ліберального капіталізму, починаючи десь з другої половини 19-го століття, – це такий собі бізнесмен, що має одночасно і заводи, і банки. Зрощення промислового та фінансового капіталу – пам’ятаєте? Тобто, у вільному суспільстві, де влада за жодних умов, навіть під час війни, не дозволяє собі посягати на приватну власність, олігарх невмирущий. Бо завжди сам собі позичає гроші на розвиток під низькі відсотки і сам собі віддає позику, коли заманеться. Фактично ані в царській Росії, ані в Австро-Угорщині цього не спостерігалося. Пізніше про свободу та непорушність права власності взагалі можна було й не згадувати.

Наш олігарх існує на інших засадах. Він – це зрощення бізнесу та влади. Його перевага над іншими підприємцями – це прийняття потрібних законів, здобування пільг, отримання державної грошової підтримки та нищення всього, що бодай у далекому майбутньому може скласти йому конкуренцію. Отож, в Україні ми говоримо «олігархія», а маємо на увазі «владу», говоримо «влада», а маємо на увазі – «олігархія». І не потрібно займатися пустопорожніми балачками про те, що олігархи, мовляв, бувають ще й опозиційними. Не бувають. Варто їм позбутися прив’язки до влади, вони або збанкрутують, бо по-справжньому, в умовах нібито вільного ринку, бізнес у нас мало хто вміє робити. Якщо ж знайдуться такі генії, то їх, вочевидь, чекатиме доля Ходорковського. Бо олігархія Україні, повторюємо, не терпить будь-якої конкуренції. Вона дуже послідовна у своїх діях. І коли «з’їдає» більшу здобич, переходить на дрібнішу. Адже їсти хочеться завжди. Оскільки ж так триває доволі давно, українська влада почала доходити до межі. Поживою стають вже не тільки успішні і незалежні бізнесмени, як це було у недавні часи розгулу рейдерства, але й звичайні громадяни – дрібні підприємці, низькооплачувані наймані працівники і навіть – пенсіонери.

Народ (принаймні у такій кількості) цій державі навряд чи потрібен. Тож не варто дивуватися, а тим більше – обурюватися, голосуючи за олігархічну владу, що населення України невпинно зменшується. Вони ж бо вважають, що саме вони нас годують. Тож, чим менше нас – тим більша економія. І також не варто дивуватися буцімто нерозважливій поведінці влади Януковича-Азарова, від яких (принаймні, їхні прихильники) очікували «покращення життя вже сьогодні», а вони собі прийшли до влади й так гайки позакручували, що, здається, скоро не буде за що й хліба купити. Олігархічна влада лише захищає власні інтереси – і це факт.

Поки в Україні існувала система, за якої влада та опозиція ділили між собою повноваження, уособлюючи собою єдиний механізм, нам також не варто було сподіватися на «покращення життя». Але Янукович з Азаровим пішли далі від Ющенка з Тимошенко. Попередники нинішньої влади, здобувши посади, лише спромоглися на деякий перерозподіл власності та лише доволі м’яко тиснули на малий і середній бізнес, намагаючись принаймні звузити систему спрощеного оподаткування. Вони програли. Нинішні виявилися більш рішучими. Спочатку позбавили опозицію реальних важелів впливу, а відтак – фактично знищили олігархічну складову опонентів. Потім почали рубати з плеча: малому бізнесу – ні, достойним умовам праці для найманців – ні, перспективі вийти на пенсію та здобути хоч кілька років спокою на старість – ні!

Джерело: Народний Оглядач

Коментарі закриті

Новини, новини україни, українські новини, новини в україні, останні новини, новини дня, новини україна, політика, партії та організації , вибори 2010, 17 січня