«А менє по-руськи какось здобнєй»?!

Ця фраза, наведена одеситом Станіславом Змієвським в тижневику “Слово просвіти” (чило 7, 2011 рік, стор. 5, www.slovoprosvity.org) на згадку про випадок із журналістської практики часів Радянького Союзу, коли на прохання журналіста розказати щось українською мовю, колгоспниця із українського села, затуркана компартійними політінформаторами, відповіла “а менє по-руськи какось здобнє”, примушує сьогодні замислитися про майбутнє незалежності України.
В часи, про які згадує С.Змієвський, ця фраза викликала дружній регіт в редакції. Сьогодні вже не до сміху, бо і на 20-тому році незалежності ми маємо проблему так званих російськомовних етнічних українців, яким, як і раніше, “по-руськи какось здобнєй”. Як запевняє більшсть дослідників цього українського феномену, за яким криється відсутність консолідації української нації і неспроможність останньої до самовизначення через побудову національної української держави, зросійщення і денаціоналізація етнічних українців зростає, а ця страшна епідемія поширюється на всю територію України.

Відомий правозахисник, борець за рідну українську мову, якому можемо довіряти, Сергій Мельничук стверджує, що він не бачить політичних, громадських сил, які б щиро бажали і щось робили, щоб зупинити ту епідемію, шукали для цього неординарні шляхи, бо відомі надійно перекриті недругами української справи. Маємо багато розмов і окремі наміри, потуги. І більш нічого…

Треба зазначити, що, мабуть, з часів Анатолія Погрібного, який разом із дописувачами передачі на радіо “Якби ми вчились так, як треба”, як свого часу Т.Шевченко, І.Франко і багато інших, примушував етнічних українців дивитися в дзеркало, дивитися гіркій правді в очі, щоб червоніло обличчя від сорому за ганебне їхнє ставлення до рідної мови, за, як писав один із дописувачів, В.Козодоєв із Маріуполя, «зрадництво рідній мові, а ,відтак, і Україні», тема повернення російськомовних українців до рідної мови, оздоровлення “епідемічно хворої” української титульної нації взагалі відсутня в інформаційному просторі. І це при тому, що маємо статтю 11 Конституції України, за якою держава сприяє консолідації, розвитку мовної, етнічноЇ, культурної, релігійної самобутності української нації. Про цю статтю ніхто і не згадує, хоч вона і визначає багато в чому успіх розв’язання проблеми російськомовних українців, оздоровлення нації, зменшуючи чисельність етнічних українців, яким, бачте,”по-руськи какось здобнєй”. Натомість маємо безкінечні розмови про статтю 10, захист української мови “подвижниками на ниві українського слова” з проведенням купкою ентузіастів акцій, мітингів і намаганням переконати всіх громадян шанувати єдину державну українську мову в той час коли її, як не соромно, шанують не всі етнічні українці і останнє ніхто не розглядає як великий камінь спотикання в дійсній мовній проблемі на Україні, не згадують навіть під час акцій і мітингів.

Хоч зрозуміло всім, що українську мову як державну зможуть надійно захистити не купка політиків і інтелігенції, а рідне середовище української мови, титульна українська нація, більшість населення, в разі одужання і консолідації бодай по мові. Маємо не тільки обмежуватися гаслом ”без мови немає нації !”, а і гукати націю шанувати рідну мову і соромити її за оте “ какось здобнєй”, “умію, та не хочу”, якщо хочемо врятувати Україну українську. Тому маємо створити не Комітети захисту, а Комітети порятунку нації і України, не координаційні ради з питань захисту української мови, а ради по оздоровленню української титульної нації, загальнонаціональний рух з таким завданням, як це радив і до чого гукав свого часу А.Погрібний.Нагадуємо про це вкотре як і про те, бо можна стверджувати, що дійсна мовна пролема і хвороба титульної нації свідомо замовчується, а до правди А.Погрібного і багатьох інших свого часу не прислухалися, як не стали слухати довго сьогодні правду Ліни Костенко.

Джерело: Народний Оглядач

Коментарі закриті

Новини, новини україни, українські новини, новини в україні, останні новини, новини дня, новини україна, політика, партії та організації , вибори 2010, 17 січня