Про цю дивовижну рослину – про її високі харчові і лікувальні якості, про її екологічну чистоту, про високу врожайність, посухостійкість, ефективність при використання в тваринництві, про страви з амаранту, про можливість придбати чорне, жовте чи біле її насіння та багато іншого, – читач зможе дізнатись в інтернеті.
Ця екзотична культура з’явилась на моїй дачній ділянці перед розвалом совка, в пору перебудови і гласності, коли у людей виникла деяка можливість поліпшувати свій добробут.

Я на практиці переконався, що посіяний в грунт амарант сходить не раніше, як через місяць, що його волоті з насінням визрівають неодночасно, їх треба зрізувати вибірково і перед обмолотом слід тиждень тримати для дозрівання в приміщенні.

Амарант допомагає зробити харчування більш повноцінним і збалансованим по амінокислотному складу. Молоду зелень використовую на салати, розмелене зерно – як поживну домішку до других страв. Напр., манна каша з додаванням амарантової муки стає більш смачною і поживною.

Амарантовий чай отримую, заварюючи в окропі волоті з насінням – свіжі чи висушені. Пророщене насіння пшениці (чи жита) і амаранту, змішане і запарене окропом, здобрене родзинками – це домашній «живий хліб».

Змішування і настоювання амарантової муки з олією дає цінну масляну витяжку. Спожита з амарантом страва викликає дивний спокій в організмі, повторне бажання поїсти з’являється нескоро. Можна харчуватись рідше і задовольнятись меншою кількістю таких страв.

Кілька років тому я висіяв цю культуру на величенькій ділянці і намолотив півмішка насіння. На мій подив, воно виявилось дуже важким, ніби в мішку лежали камінці. Це тому, що біогенні елементи, які є в зерні – залізо, марганець, титан, цинк, калій і інші мають велику питому вагу. Цього зерна мені вистачило надовго. Кожний рік сію цю рослину, щоб мати постійно її зерно і зелень – свіжу, сушену, квашену чи мариновану. В ній знаходиться 18 із 20 відомих амінокислот. Японці прирівнюють її за поживністю до м’яса кальмара.

Стародавні мешканці Центральної і Південної Америки вважали амарант «їжею богів», яка оздоровляє, омолоджує людей, дарує їм довголіття, за повір’ям ацтеків – перетворює в надлюдей. Ця чудо-рослина корисна всім, особливо людям похилого віку, коли знижена працездатність і навідуються хвороби.

Вважаю, що українські брахмани нею зацікавляться і приймуть її до ужитку. Можна попервах використовувати родича амаранту – щирицю. Обидві рослини впорядковують харчування, роблять його економним.

Наш духовний учитель Григорій Сковорода був аскетом, задовольнявся невеликою кількістю їжі, кожний день зустрічав схід сонця у полі, чи саду, насичуючись ранковою сонячною енергією.

Чому ця культура, яка поширена на всіх континентах і дає половину вживаного населенням Індії, всієї Азії та Африки рослинного білка, не знаходить у нас широкого застосування? Бо багато людей за совковою звичкою харчуються «їжею рабів» – картоплею, яка теж прийшла до нас з американського материка. В древньому Перу тільки рабів годували цією обтяжливою для шлунку і не дуже корисною їжею.

Як пояснив науковець Денис Міщенко, картопля складом своїх речовин перевантажує підшлункову залозу, її можна їсти тільки вареною. А варена, печена, жарена їжа втрачає мало не половину своїх поживних якостей, сприяє переїданню і ожирінню.

Всесвітньовідомий вчений М.Вавілов передбачив, що амарант в майбутньому нагодує все людство і вирішить продовольчу проблему.

Джерело: Народний Оглядач