Те, що потрібно насправді (роздуми під час посту)
Багатьох українців наразі турбує одне запитання: чому українська нація, терплячи величезне національне приниження, шалений економічний визиск, маючи абсолютну законодавчу беззахисність, постійні репресії проти патріотів, терпить цей окупаційний режим і не повстає проти нього. На акції протесту приходить 50-100 чоловік, і це в Києві! Притому, що рейтинг правлячого режиму стрімко падає, соцопитування стверджують про наявність в країні стійкої революційної ситуації, рішучі заяви роблять політики, а народ мовчить. Чому?
Насправді відповіді прості і банальні: більшість «рейтингових» опозиційних політиків нічим суттєвим не відрізняється від окупантів, хіба що певним національним забарвленням своєї риторики. Тобто, не викарбувались ще ті лідери, яким народ буде безумовно довіряти. А без керівників революція неможлива.
Висновок невтішний, бо «месію» можна чекати і «до другого пришестя». Але ситуація не безвихідна! Добру відповідь із минулого нам дає Степан Бандера в своїй статті «З невичерпного джерела»: «Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву і глибоку віру в Бога-Спасителя кожна людина і цілий народ мають змогу без зупину черпати з вічного джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо в найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. В тому напрямі мусимо найперше звертати наші думки і серця, коли думаємо про допомогу нашому народові в його важкому, але благородному змаганні за правду і волю».
Тому я вважаю, наше завдання на сьогодні, коли більшість українців перебуває в зневірі, не має напрямних, не має лідерів, – звернути свій погляд до Царя царів, ходити до церкви, скріплювати в щирій молитві за Україну свою віру.
Читати повністю тут
Джерело: Народний Оглядач