Боярська осінь – не болдинська осінь

Взимку Іван вчився, влітку їхав у село і працював у комуні. Ледве вижив під час голодомору 1932-33 рр., коли вимерла половина села. У школі вчився добре, захоплювався астрономією (школа мала власну обсерваторію), почав складати вірші. Не був ні піонером, ні комсомольцем. За непокірність тричі виключався з школи…
Добре творити поміж кріпаками,

Все тобі дано чиїмись руками:

Затишок, одяг, і їжа, й тепло.

Я в кріпаках, і які ж бо тут жарти,

Кожен рядок мій ста болдинських вартий:

В мене холери побільше було.

Іван Юхимович Коваленко у цих рядках прямо порівнює себе з російським поетом О. Пушкіним, адже у Болдино той опинився завдяки епідемії холери і цей період був найпродуктивнішим у житті Пушкіна. Разом з українським народом Коваленко все життя потерпав від більшовицької «холери» і не було змоги десь від неї сховатись і відсидітись, як Пушкіну, у родинному маєтку.

Народився Іван Коваленко 13 січня 1919 року в с. Лецьки, що на Переяславщині. Батько його був талановитим хліборобом, бо вмів з невеликої ділянки одержати багатий урожай і прогодувати чималу сім`ю. Мусив вступити в комуну “Маяк батраків”. Але згодом через спроби дбати одночасно за власне господарство був з комуни виключений і зазнав гонінь: садибу відібрали, хату зруйнували. Мати Коваленка переїхала до Переяслава, щоб дати дітям освіту. 7-річного Івана віддала до Переяславської школи №1.

Взимку Іван вчився, влітку їхав у село і працював у комуні. Ледве вижив під час голодомору 1932-33 рр., коли вимерла половина села. У школі вчився добре, захоплювався астрономією (школа мала власну обсерваторію), почав складати вірші. Не був ні піонером, ні комсомольцем. За непокірність тричі виключався з школи. Тим не менше закінчив Іван і школу, і Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка. Все життя працював вчителем іноземних мов. Вчителювати починав у м. Чернігові, де жив з 1941 по 1947 роки. А потім переїхав з родиною до м. Боярки, що під Києвом, де й прожив більш як піввіку до самої смерті.

Все життя Іван Коваленко вирізнявся безкомпромісністю та прямотою як в особистому житті, так і в творчості. Принципово не друкувався на Батьківщині за радянських часів. Не належав ні до яких угрупувань і партій – ні радянських, ні сучасних.

Творча доля Івана Коваленка досить трагічна, оскільки багато його ранніх творів загинуло під час Великої Вітчизняної війни. Преважна частина творчого доробку зрілих літ була втрачена через арешт та слідство. Майже все, що писав у таборі, відбиралось і знищувалося. Тим не менш, творча спадщина поета нараховує приблизно 400 поетичних, публіцистичних творів і перекладів. Творчість Івана Коваленка високо оцінили І.Світличний, М.Жулинський, Є.Сверстюк, І.Драч та інші. Друкувався Іван Коваленко за радянських часів тільки в газеті «Нове життя» (Пряшів, Словаччина). А після здобуття Україною незалежності – в українській періодиці та в Канаді. Побачили світ його поетичні збірки : “Недокошений луг” (1995 р.), “Джерело” (1999р.) „Перлини” (2006р.)

У домі Коваленків прямо на книжкових полицях зберігалася практично вся література українського, почасти й московського самвидаву 60-х років, який здебільшого привозив М. Кутинський. Іван Юхимович передруковував самвидав і давав його читати десяткам людей, зокрема й своїм учням.

13.01.1972 р. він був заарештований. Приводом стали поновлені на вимогу КДБ давні доноси директора школи, завуча, парторга і одного з вчителів про те, що Коваленко прилюдно в учительській назвав окупацію Чехословаччини 1968 року “фашистською акцією”.

Коваленкові було інкриміновано виготовлення та розповсюдження літератури самвидаву та розповсюдження його власних віршів, як сказано у вироку, “антирадянського, націоналістичного та наклепницького спрямування”. Значний доробок поета на чернетках, писаних олівцем (а таких була переважна більшість), було знищено під час слідства.

На закритому суді адвокат Іван Єжов, як далекий від українських справ, але добрий професіонал та чесна людина, зумів “збити” термін ув`язнення з 6 років таборів та 3-х заслання (6+3), як вимагав прокурор, до 5 років (ч.1 ст. 62 КК УРСР). Суд тривав кілька днів, 13.07.1972 року було зачитано вирок. Винним себе у скоєнні злочину Іван Юхимович не визнав, відмовився написати до преси покаяного листа. Вірші, написані впродовж 10 місяців у слідчому ізоляторі, майже всі загинули на етапах. Лише декілька збереглося завдяки адвокатові.

Про непересічну особу нашого земляка йшлося у суботу 19 березня на презентації збірника духовної поезії українських дисидентів «Молитва вигнанця».

Голова громадської організації «Жіноча громада» Ангеліна Миколаївна Лахтадир у своєму виступі відзначила, що напередодні, у краєзнавчому музеї, вони вшановували ще одного видатного боярчанина – Івана Івановича Іванова, щирого друга Івана Юхимовича Коваленка. Ці люди сколихнули культурне життя Боярки. Твори Коваленка діти вивчають на уроках літератури рідного краю.

Читати повністю тут
 
 

Джерело: Народний Оглядач

Коментарі закриті

Новини, новини україни, українські новини, новини в україні, останні новини, новини дня, новини україна, політика, партії та організації , вибори 2010, 17 січня